Угадайте автора

Одну звичайну казку,
А може, i не казку,
А може, не звичайну
Я хочу розказать.

Її з дитинства знаю,
А може, не с дитинства,
А може, i не знаю,
Та спробую згадать.

В якомусь тихiм парку,
А може, i не в парку,
А може, в зоопарку,
Помiж веселих див

Жило собi слонятко,
А може, не слонятко,
А може поросятко,
А може крокодил.

Одним зимовним вечором,
А може, лiтнiм вечором
Воно гуляло парком
Без мами - просто жах!

I заблукало зразу,
А може, i не зразу,
I всiлося на лавку
Усе в гiрких сльозах.

Аж тут якийсь лелека,
А може, не лелека,
А може, не якийсь там
До нього пiдлетив, -

Допомогти слонятi,
А може, поросятi,
А може, крокодильчику -
I геть його повiв.

- Це, певно, твоя вулиця?
- Це, певно, моя вулиця,
А може, i не певно,
А може, не моя.

- Це, певно, твоя клiтка?
- Це, певрно, моя клiтка,
А може, i не клiтка,
Не пам'ятую я.

Годину так ходили,
А може, двi ходили
Вiд клiтки до басейну,
Хоч стомленi були.

Та хатку слоненятка,
А може, поросятка,
А може крокодильчика
Вони таки знайшли.

А там - бабуся й тато,
А може, - дiд i мама
За мить нагодували
Заблудлого сповна

Та злегка ще й попестили,
А може, не попестили,
А може, ще й пошльопали
Малого пустуна.

Але з тих пiр слонятко,
А може, поросятко,
А може, крокодильчик
Адресу враз завчив

I пам'ятає твердо,
I навiть дуже твердо.
Її я також вивчив,
От тiльки загубив.